С.К. БАБЕНКО, головний спеціаліст Держгірпромнагляду України, магістр державного управління, м. Київ
Ступінь розвитку та стан системи технічного регулювання свідчить про технологічний прогрес будь-якої країни, конкурентоспроможність її продукції, а також про репутацію та технічну спроможність її виробників, оцінювачів відповідності, споживачів. Президент України Віктор Янукович та Уряд оголосили пріоритетним завданням програми реформ поліпшення умов для залучення іноземних інвестицій у модернізацію економіки країни. Пріоритетність реформування системи технічного регулювання визначається також тим, що у процесі переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію з ЄС, яка включає створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, Україна фактично бере на себе зобов'язання привести цю сферу у відповідність до європейських норм і стандартів.
Для усунення технічних бар'єрів у торгівлі з країнами — членами Світової організації торгівлі Україна взяла на себе обов'язки до 2012 р. реформувати національну систему технічного регулювання (Закон України «Про ратифікацію протоколу про вступ України до СОТ» від 10.04.2008 р. № 250-ІV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2008. — № 23. — Ст. 213.), складовою якої є державний ринковий нагляд. Система технічного регулювання утворює своєрідний трикутник, вершинами якого є стандартизація та метрологія, оцінка відповідності, акредитація органів з оцінки відповідності, яка гарантує технічну компетентність оцінювачів відповідності.
Невиконання взятих зобов'язань матиме чималі негативні наслідки: не будуть усунуті бар'єри доступу українських товарів на зовнішні ринки (передусім на ринок ЄС); існуватиме загроза застосування до України санкцій у вигляді торговельних обмежень, а також інші економічні чинники, пов'язані з реструктуризацією боргів валютних фондів, складності у наданні кредитів, фінансування програм тощо.
Основними цілями реформування у сфері ринкового нагляду визначено: створення адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи ринкового нагляду, що сприятиме розвитку економіки, підприємництва, забезпеченню доброчесної конкуренції, захисту життя, здоров'я людини, довкілля, прав споживачів, усуненню технічних бар'єрів у торгівлі; запобігання введенню в обіг небезпечної продукції на основі впровадження в національне законодавство відповідних норм і принципів ринкового нагляду країн-членів ЄС, зокрема Європейської директиви 2001/95/EC про загальну безпеку продукції; підвищення прозорості діяльності системи ринкового нагляду та налагодження широкого діалогу з громадськістю.
На реформування системи державного нагляду й контролю націлена й Програма економічних реформ країни на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», відповідно до якої передбачено поділити функції стандартизації, контролю відповідності й ринкового нагляду між різними органами з метою уникнення конфлікту інтересів, а також перейти на систему державного ринкового нагляду за безпекою продукції, розміщеної на ринку, замість державного контролю виробництва продукції. Нажаль, досягнення поставлених цілей можливе тільки у разі подолання значної кількості перешкод. У сфері технічного регулювання в Україні накопичилося чимало проблем, серед яких:
— застарілі нормативні документи (понад 60% стандартів в Україні прийнято до 1993 року);
— несумісність вимог і процедур з більшістю розвинених країн, що гальмує або унеможливлює торгівлю з ними;
— тривалість і висока вартість процедур для виведення на ринок нової продукції, що стримує інновації, підвищує ціни та обмежує конкурентоспроможність національного бізнесу;
— конфлікт інтересів у державних органах.
Cьогодні існує продукція, що може зашкодити здоров'ю чи майну незалежно від того, був товар сертифікований чи обминув систему. Перевірки мало допомагають через дуже обмежену дієвість заходів: той самий небезпечний товар, виявлений і вилучений в одному магазині (складі, представництві тощо), можуть спокійно продавати в сусідньому (небезпечна продукція вилучена тільки з того місця реалізації, де безпосередньо проведена перевірка).
Така ситуація склалася внаслідок стихійних, недостатньо керованих перетворень радянської системи, що мала у своїй основі ГОСТи — систему детальних технічних вимог до продукції, за допомогою яких держава встановлювала не лише точні вимоги до складу, фізичних параметрів і процедур виготовлення продукту, а й визначала асортимент продукції, яка допускалася до виробництва, а потім поширювалась у народному господарстві СРСР. Продукти та послуги одного найменування в усій країні мали бути однаковими та незмінними, що, необхідно віддати належне, достатньо ефективно створювало уніфіковану систему продукції.
Усе це контролювали до виходу товарів на ринок, тому потреби у системі нагляду за товарами в системі розповсюдження не було. Недотримання стандартів було не просто порушенням, а економічним злочином і передбачало жорстке покарання. Таким чином відповідність продукції ГОСТам мала гарантувати її безпечність.
На зміну командно-адміністративній поступово прийшла глобалізована ринкова економіка, яка за своєю сутністю не передбачає обмеження кількості та різноманітності товарів, які виходять на ринок, але механізми контролю залишилися незмінними. За нових умов ГОСТи і навіть технічні умови на продукцію не працюють. Наявність сертифікатів не робить продукцію безпечною, до того ж чимало продукції, як зазначає сертифікат, відповідає деяким пунктам нормативних документів, які встановлюють вимоги до продукції.
Між тим, Україна — чи не найостанніша держава в регіоні, яка реформує свою систему державного ринкового нагляду і контролю за господарською діяльністю. Регуляторна реформа в Україні розпочалася в 2004 р. із прийняттям Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», однак масштабне реформування системи державного нагляду й контролю розпочалося з грудня 2007 р. із набуттям чинності Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Ретроспективний аналіз свідчить, що прийняття зазначених законів мало оптимізувати систему державного контролю за допомогою таких інструментів, як: — упровадження ризик-орієнтованої системи планування контрольних заходів; — використання для перевірок переліків питань (чек-листів);
— обмеження максимальної тривалості перевірок;
— запровадження єдиного порядку призначення та проведення перевірок для всіх контролюючих органів тощо.
Держава не в змозі контролювати кожний товар у кожного виробника та імпортера. Для цього необхідні надвеликі ресурси, а такий контроль стає засобом бюрократичного тиску на сумлінний бізнес і прикриттям для несумлінного. У Європейському Союзі система технічного регулювання поступово навчилася долати такі проблеми, забезпечуючи захист максимально широкого кола споживачів за мінімального тиску на бізнес та обмеження торгівлі. Контроль безпечності продукції, що пропонується на ринку, забезпечує система ринкового нагляду. Її результатом є те, що в разі виявлення в якійсь роздрібній точці товару, що є ризиковим чи очевидно небезпечним, його можна ідентифікувати на всьому ланцюгу постачання і застосувати обмежувальні та корегувальні заходи у масштабі всієї країни та навіть усього ЄС.
Забезпечення існування ефективної системи нагляду за ринком є обов'язком держави, який виконується за допомогою державного органу. У більшості країн ЄС функції стандартизації, сертифікації, метрології, ринкового нагляду, акредитації, захисту прав споживачів розмежовано. Ринковий нагляд здійснюється відповідними інспекціями за галузями економіки або інспекцією нагляду за безпекою промислових товарів та окремо інспекцією нагляду за безпекою харчової продукції.
В Україні напрям дій для цього сектору економіки наразі визначено: запровадити систему ринкового нагляду відповідно до європейських принципів і практик. У грудні 2010 року ухвалено ключові політичні рішення: схвалено закони України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та «Про загальну безпечність нехарчової продукції».
Основні принципи й завдання ринкового нагляду визначені Директивами Європейського парламенту та Ради 2001/95/ЕС від 3 грудня 2001 року щодо загальної безпеки продукції і 85/374/ЕС від 25 липня 1985 року стосовно відповідальності за неякісну продукцію, а також настановами ЄС щодо виконання директив «Нового підходу».
Директивою Європейського парламенту та Ради 2001/95/ЄС від 3 грудня 2001 року «Про загальну безпеку продукції» передбачено, зокрема, такі положення:
— країни-члени повинні контролювати, щоб виробники й дистриб'ютори виконували свої обов'язки щодо забезпечення безпеки виробів, розміщених на ринку; — країни-члени утворюють чи призначають органи, які здійснюють постійний контроль за тим, як виконується обов'язок постачати на ринок лише безпечні вироби, і надають таким органам необхідні повноваження вживати заходи, що вимагаються від них цією Директивою;
— країни-члени мають установити правила про накладення штрафів, що застосовуються до порушників національних положень, прийнятих відповідно до цієї Директиви, та прийняти всі необхідні заходи для забезпечення їх виконання, штрафи мають бути ефективними, пропорційними й застережувальними.
На практиці деякі органи з нагляду за ринком навіть у сфері промислової продукції можуть мати суттєві відмінності. Так, у Хорватії існує один централізований орган, який також займається трудовими питаннями, але не розглядає аспектів, що стосуються телекомунікаційних послуг;
— у Швеції існує більше десятка органів із нагляду за ринком; в Австрії, Чехії та Франції ринковий нагляд за безпекою продукції виконують інспекції, підпорядковані відповідним міністерствам, але ринковий нагляд за безпекою промислової та харчової продукції розмежовано;
— у Німеччині питання контрою безпеки на ринку та захисту прав споживачів належить до компетенції Міністерства сільського господарства та праці, за безпеку на ринку продукції, що підпадає під дію технічних регламентів, відповідають галузеві міністерства та створені при них інспекції;
— у Польщі у сфері захисту прав споживачів створено відповідні регіональні інспекції при Антимонопольному комітеті, а контролем за безпекою харчових продуктів займаються ветеринарні та санітарні служби, підконтрольні, відповідно, Міністерству сільського господарства та Міністерству охорони здоров'я. Кожен організаційний підхід має свої переваги й недоліки; проте в країнах, що мають декілька органів із нагляду за ринком, доцільно створити механізми міжустановчого співробітництва (такі, які існують, наприклад, у Румунії і Болгарії, хоча експерти відмічають більш вдалий інститут ринкового нагляду у Румунії) для координації їхньої роботи й роботи інших установ, що займаються захистом споживачів тощо. Слід зазначити, що такі механізми передбачені і українським законодавством.
В Україні у сфері технічного регулювання передбачалося здійснення державного нагляду на всіх етапах життєвого циклу продукції, починаючи з розробки (виготовлення). Такий принцип здійснення контролю за якістю та безпекою продукції не відповідає вимогам європейського законодавства, оскільки Директивами ЄС пропонується більше уваги приділяти державному ринковому нагляду за продукцією, яка вже розміщена та розповсюджується на ринку, а виробника перевіряти з метою визначення стабільності продукції або недопущення виявлених на ринку невідповідностей.
Крім того, неузгодженість дій контролюючих органів, відсутність системи взаємного повідомлення приводить до дублювання функцій, що заважає розвитку вітчизняного товаровиробника. Існуюча система державного регулювання та державного контролю перешкоджає сталому економічному зростанню, особливо негативно впливаючи на малі й середні підприємства та послаблюючи конкурентоспроможність України на міжнародних ринках. Серед найбільших регуляторних перешкод для розвитку підприємницького середовища та інвестиційного клімату України підприємці (2000 суб'єктів господарювання з усіх регіонів України) називають системи оподаткування, видачі дозволів, державного контролю та технічного регулювання (такі як обов'язкова сертифікація й де-факто обов'язкова стандартизація).
За даними дослідження (Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес: Консультативна програма Міжнародної фінансової корпорації (регіон Європа та Центральна Азія), 2009 р.), у 2008 році 75% підприємств України було перевірено принаймні один раз, а на кожному із цих підприємств відбулися в середньому п'ять-шість інспекцій, які сукупно тривали майже три тижні. Це призвело до втрат часу та коштів. Окрім того, зазначені перевірки не були пов'язані з потенційними ризиками, а в деяких випадках не мали на меті підвищення суспільної безпеки. В Україні дуже складно вивести новий товар на ринок, бізнесмени мають витрачати багато часу і грошей на контрольно-дозвільні процедури. За статистикою, експорт України більш як на половину складається з непереробленої продукції та сировини. Застаріла система технічного регулювання перешкоджає виготовленню нових продуктів, на які немає стандартів.
Водночас скорочення асортименту продукції та витрати підприємств, спричинені недосконалою системою технічного регулювання, підвищують споживчі ціни. За результатами звіту, підготовленого в рамках проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Інвестиційний клімат в Україні» в 2009 році та консультативної програми з інвестиційного клімату Групи Світового банку, юридичні та фізичні особи, які отримували дозволи, проходили перевірки та процедури технічного регулювання, втратили в 2008 р. через них загалом 8,2 млрд грн., зокрема на технічне регулювання витрачено 2,77 млрд грн. (34%), із них юридичними особами — 0,97 млрд грн. (12%), суб'єктами підприємницької діяльності — 1,97 млрд грн. (18 %).
У середньому 41% підприємств повинні дотримуватися певних вимог технічного регулювання (стандартів), у промисловості ця частка є більш значною 67%. Розробка або придбання стандарту (технічних умов) — єдиний спосіб, у який підприємство може запровадити інновації. На реєстрацію технічних умов лише одне підприємство в 2008 р. витратило в середньому 15,6 тис. грн., а сама процедура тривала понад 12 тижнів.
Водночас несумлінні виробники та постачальники продукції мають дуже низький рівень відповідальності за порушення вимог до продукції. В Україні вітчизняний виробник неякісної продукції несе лише адміністративну відповідальність за випуск неякісних товарів. Наприклад, за випуск неякісних лікарських засобів, згідно з п. 168 Адміністративного кодексу, на виробника лише накладається незначний штраф — від 1 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це абсолютно мізерна сума (від 17 до 306 грн.), і тому часто товаровиробники готові платити ці штрафи наперед.
Виникає питання. Із уведенням нових форм технічного регулювання, як то ринковий нагляд, чи отримаємо і коли очікувані зміни у надходженні на ринок безпечних товарів та можливість запровадження конкурентоспроможної продукції із впровадженням інноваційних технологій?
Ні. Відсутня сформована доказова база та необхідність у разі відступів від такої бази доказувати її безпечність. Але цю процедуру доказовості безпечності нової продукції нормативні акти не заперечують і сьогодні. Створюй тех. умови, а під час застосування існує процедура підтвердження застосування матеріалів не передбачених НД та процедура відступів від НД. Так, у деяких випадках це корупційний чинник. Але і ринковий нагляд не позбавлений таких вад. Виходить, держава у цій ситуації винувата з усіх боків.
Споживачі масово скаржаться на велику кількість небезпечних і неякісних товарів. Сумлінний бізнес обурений складними перевірками, тривалістю і вартістю процедур технічного регулювання та пов'язаним із ними порушеннями чиновників, які не захищають добросовісних виробників від тих, хто нехтує або свідомо порушує вимоги та вдається до корупційних дій задля уникнення відповідальності. Міжнародні партнери докоряють невідповідністю принципам ринкової економіки та невиконанням уже взятих Україною на себе зобов'язань.
Водночас державні органи лишаються сам на сам із цими проблемами: несумісність систем унеможливлює Україні отримувати та використовувати результати діяльності систем ринкового нагляду Європейського Союзу та інших розвинених країн (повідомлення про небезпечні товари), а також повноцінно обмінюватися з ними досвідом.
Такий стан справ у сфері державного ринкового контролю з одного боку, а з іншого - необхідність реалізації в національному законодавстві норм і принципів ринкового нагляду країн-членів ЄС потребували вдосконалення законодавчого регулювання і як вже зазначалося Верховною Радою 2.12.2010 р. ухвалено Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», який установлює правові та організаційні засади його здійснення та Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».
Відповідно до законодавства, ринковий нагляд — це постійне спостереження за відповідністю продукції, яка надається для розповсюдження, технічним регламентам, правомірністю застосування на ній національного знака відповідності, повнотою й достовірністю інформації про таку продукцію. Між тим, станом на 01.05.2011 р. постановами Уряду України затверджено тільки 32 технічних регламенти і взяті зобов'язання у сфері технічного регулювання не виконуються в повному обсязі.
Але, функції наглядових (контролюючих) органів не будуть обмежені переліком технічних регламентів. Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановив з дня набрання чинності цим Законом і до набрання чинності технічним регламентом на певну продукцію забезпечення безпечності та ринковий нагляд щодо відповідної продукції здійснюються відповідно до Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», що, до речі, значно ускладнює процедури ринкового нагляду та контролю. Таким чином, Держгірпромнагляд та інші органи ринкового нагляду мают встановити державний ринковий нагляд за всією лінійкою продукції своєї сфери відповідальності вже цього року.
Головна відмінність нової системи ринкового нагляду, існуючої в Україні, полягає в такому:
— товари контролюються не в процесі виробництва (на підприємстві), а на ринку (у продавця);
— контролюються вимоги щодо безпечності продукції на відміну від вимог якості, що наразі існують.
Отже, держава гарантує споживачу тільки безпечність продукції, а не її якість, оскільки якість, відповідно до вартості, може бути різною. Спрощено механізм ринкового нагляду буде таким: за результатами перевірки шляхом фізичного відвідування місць розповсюдження (продажу, торгівлі, показу тощо) й виявленими порушеннями за допомогою візуального огляду, документальної перевірки, а за необхідності — лабораторних досліджень, якщо будуть виявлені небезпечні товари, контролю підлягає весь ланцюг поширення продукції починаючи від виробника. У разі порушень виробник повинен буде усунути з ринку небезпечну продукцію. Здійснюватимуть контроль за безпечністю продукції й застосовуватимуть санкції до порушників відповідні державні органи.
Прийняття цього Закону потребує відповідної інституційної спроможності. а в цілому створити нову систему з ринкового нагляду.
Ключові умови ефективного функціонування системи ринкового нагляду:
— наявність законодавства, що становить правову основу ринкового нагляду; — існування інституцій системи ринкового нагляду;
— надання інституціям ринкового нагляду необхідного обсягу повноважень; — запровадження санкцій, що забезпечують відповідальність суб'єктів економічної діяльності.
Правове поле ринкового нагляду складається з двох компонентів: горизонтальний компонент, що встановлює загальні принципи ринкового нагляду, та секторний компонент, що встановлює правила ринкового нагляду для окремих типів продукції. До нього належать директиви Нового та Глобального підходів, а також директиви старого підходу, що регулюють обіг окремих категорій товарів у межах єдиного ринку.
На виконання вимог Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.11 № 573 «Про затвердження переліку органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності», яка набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом, визначено органи державного ринкового нагляду, яких налічується 9. У тому числі визначена сфера відповідальності Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки.
До сфери відповідальності Держгірпромнагляду із здійснення ринкового нагляду належать:
— засоби індивідуального захисту, постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761 «Про затвердження Технічного регламенту засобів індивідуального захисту»;
— прості посудини високого тиску (їх безпека), постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 268 «Про затвердження Технічного регламенту безпеки простих посудин високого тиску»;
— ліфти, постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2009 № 465 «Про затвердження Технічного регламенту ліфтів»;
— канатні дороги для перевезення пасажирів, постанова Кабінету Міністрів України від 14.10.2009 № 1076 «Про затвердження Технічного регламенту канатних доріг для перевезення пасажирів»;
— знаки безпеки і захисту здоров'я працівників, постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 № 1262 «Про затвердження Технічного регламенту знаків безпеки і захисту здоров'я працівників»;
— обладнання, що працює під тиском (його безпека), постанова Кабінету Міністрів України від 19.01.2011 № 35 «Про затвердження Технічного регламенту безпеки обладнання, що працює під тиском»;
— вибухові матеріали промислового призначення, Закон України від 02.12.2010 № 2736-УІ «Про загальну безпечність нехарчової продукції». Слід зазначити, що у Держгірпромнагляду найбільша кількість сфер відповідальності із здійснення державного ринкового нагляду після Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція), для якої це профільний вид діяльності, визначений її положенням. Також Закон передбачає врегулювання постановами Уряду щонайменше 10 аспектів Закону.
На даний час (станом на 20.08.2011) опрацьовуються проекти постанов КМУ і (частина надана на затвердження Уряду), зокрема:
«Питання реалізації та знищення зразків нехарчової продукції, використаних під час експертизи (випробування), що були відібрані в межах здійснення державного ринкового нагляду»;
«Питання планування діяльності щодо здійснення державного ринкового нагляду» якою визначаються ступені ризику видів нехарчової продукції та критерії, за якими визначається належність нехарчової продукції до відповідних ступенів ризику;
«Порядок розроблення та перегляду секторальних планів державного ринкового нагляду, моніторингу та звітування про їх виконання»;
«Про затвердження Порядку здійснення державного контролю нехарчової продукції»; «Про затвердження Порядку здійснення контролю стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів»;
«Про затвердження Порядку відшкодування суб'єктом господарювання вартості відібраних зразків нехарчової продукції та проведення їх експертизи (випробування)».
Із прийняттям цих постанов виникне необхідність їх впровадження. Вже очевидно, що для ефективного виконання поставлених завдань необхідна суттєва перебудова структури Держгірпромнагляду та проведення навчання працівників. Потребують вирішення питання ресурсного забезпечення. А це обов'язкове бюджетне фінансування та залучення додатково до 800 працівників ринкового нагляду. В умовах економічного спаду та курсу на зменшення навантаження на утримання державного апарату таке збільшення чисельності напевне неможливо. Але, на підставі досліджень Міжнародного центру перспективних досліджень рівень кадрового забезпечення різних структурних підрозділів інституцій ринкового нагляду держав ЄС виглядає наступним чином:
Відтак існує і розрахунок мінімальної необхідної кількості працівників державного ринкового нагляду, завдання яких у перші роки полягає у формуванні нормативної бази, вивчення основ ринкового нагляду, формування доказової бази та секторів нагляду тощо. Необхідні фахівці які від початку знаходяться у новому середовищі, розуміють процеси, що відбуваються і впливають на вирішення виникаючих проблем.
Для успішного запровадження нової системи потрібно розглянути можливі варіанти перетворень, вивчити європейський досвід, проаналізувати позиції зацікавлених сторін у суспільстві. Необхідно забезпечити належну організацію та планування процесу перетворень і створення умов для подальшого функціонування системи. Отриману інформацію необхідно накласти на сферу відповідальності Держгірпромнагляду. Ускладнить процес відсутність в ЄС уніфікованої системи ринкового нагляду. Кожна країна створює систему з урахуванням своїх національних особливостей. Національні особливості економік пострадянських країн добре відомі і їх не відрізняє прогресивність і демократичність. Відповідно необхідно створити умови коли негативні явища у суспільстві матимуть незначний вплив на формування нової технічної політики держави.
Впровадження державного ринкового нагляду залежить від того, наскільки кваліфіковано та своєчасно спрацюють органи державного ринкового нагляду (Урядом визначено 9 органів ринкового нагляду), Мінекономрозвитку та у майбутньому створена ним Рада ринкового нагляду, дієвість програм європейської підтримки. Враховуючи, що в економіці держави імпорт має значний відсоток, важливою складовою впровадження стануть дії органів ринкового контролю, повноваження яких покладено на митні органи для забезпечення відповідності продукції, що ввозиться на митну територію України. За прогнозами західних експертів ринкового нагляду процес адаптації України до роботи у нових умовах займе кілька років. За даними Міжнародного центру перспективних досліджень, ринковий нагляд запрацює у повному обсязі де-факто на кінець 2012 року.
Незважаючи на труднощі, з моменту прийняття Закону Держгірпромнагляд займає активну позицію щодо підготовки до здійснення повноважень у сфері ДРН. Відповідно до плану підготовки реалізації Закону у ГНМЦ проводиться навчання посадових осіб територіальних органів та ЕТЦ вимогам законодавства про державний ринковий нагляд, тероргани вивчають вимоги технічних регламентів; створено тимчасовий робочий орган координації підготовки до здійснення Держгірпромнаглядом функцій органу ринкового нагляду, адаптації нормативно-правових актів у сфері ринкового нагляду та формування мережі органів з оцінки відповідності сфер відповідальності Держгірпромнагляду. Ведеться аналіз відповідності технічних регламентів, сфери відповідальності Держгірпромнагляду із відповідними директивами ЄС. За результатами аналізу готується проект постанови Уряду. Ведеться активна робота щодо створення підрозділів ринкового нагляду у структурі Служби. Розробка та уведення нових актів законодавства тема окремої розмови.
Отже, процес реформування та трансформації не обіцяє бути легким і безболісним. З прийняттям двох системних законів про ринковий нагляд напрям дій визначено: ліквідувати наявну систему державного нагляду та контролю товару перед виведенням на ринок і запровадити систему ринкового нагляду відповідно до європейських принципів і практик.
Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 765/2008 від 9 липня 2008 року, що встановлює вимоги для акредитації та ринкового нагляду щодо реалізації продукції, визначає ринковий нагляд як діяльність, що провадиться, і заходи, що вживаються державною владою, для забезпечення відповідності продуктів вимогам, встановленим у відповідних актах гармонізованого законодавства Співтовариства. Нагляд повинен забезпечувати, щоб продукти не становили ризику для здоров'я, безпеки або будь-якого аспекту захисту суспільного інтересу . Ринковий нагляд має на меті забезпечити однаковий рівень захисту громадян у рамках внутрішнього ринку, а також однорідне нормативне поле для суб'єктів економічної діяльності.
Література
1. Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 765/2008 від 9 липня 2008 року, що встановлює вимоги для акредитації та ринкового нагляду щодо реалізації продукції та скасовує Регламент (ЄЕС) № 339/93.
2. Закон України «Про ратифікацію протоколу про вступ України до СОТ» від 10.04.2008 р. № 250-ІV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2008. — № 23. — Ст. 213.
3. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV //Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2004. — № 9. — Ст. 79.
4. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2007. — № 29. — Ст. 389 (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI ( 107-17) від 28.12.2007 // ВВР. — 2008. — № 5-6, № 7-8. — Ст. 78).
5. Аналітичної доповідь «Технічне регулювання в Україні: як забезпечити розвиток економіки і захист прав споживачів». Міжнародна фінансова корпорація, 2008 р. 6. Міжнародний центр перспективних досліджень матеріали Проекту «Аналітична підтримка процесу інтеграції до ЄС». 7. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава: Програма економічних реформ України на 2010-2014 роки http://www.president.gov.ua.
8. Нанівська В. Шість українських міфів /В. Нанівська // Європейські акценти. — 2010. — № 11, www.icps.com.ua/files/articles/61/80/EF_11_2010_UKR.pdf
9. Грановський В. Регіональна інтеграція України: технічне завдання / В. Грановський, В. Нанівська, М. Борода // В Україні: зб. Міжнародного центру перспективних досліджень. — 2010. — № 12 (жовтень). — 17 с.
10. Валентина Дятлова. Ринковий нагляд: зарубіжний досвід і підходи до реформування в Україні www.experts.in.ua
11. Дмитро ЛУЦЕНКО. Адаптація українського законодавства до європейських вимог: дослідження гармонізації системи технічного регулювання http://www.parlament.org.ua